Коли ганьбу розтягнути в часі, вона сприймається як реалії життя. Ще рік тому важко було повірити, що в Україні можливе відновлення режиму.  Ми дивилися по телевізору як в сусідніх країна розганяють опозиційні мітинги, переслідують опозицію і вільну пресу і тішилися з того, що в нас такого не буде вже ніколи. Так прикро, що ми помилялися.

Цитата Сталіна "жить стало лучше, жить стало веселее” з вуст прем’єр-міністра -  символ нових реалій.

Першими, хто  відчули нові віяння, стали районне чиновництво та сільські голови, які  стрункими рядами потягнулися в лави Партії Регіонів. Навряд чи хтось із новоявлених "регіоналів" протягом попередніх п’яти років був прихованим симпатиком Віктора Федоровича. Ну хіба що голова Недригайлівської РДА Олексій Коренев, який нещодавно поміняв свій квиток щербанівської Ліберальної партії на більш актуальний – голубий. Але він своїх поглядів і не  приховував.

Можливо, у когось складеться враження, що масова мобілізація у ПР - це демонстрація сили. Насправді, нічого крім співчуття це видовище не викликає. Виходить, своїх партійних активістів кинули, а їхня "команда професіоналів" - це перефарбовані в синє  помаранчеві, які вже не викликають довіри ні в своїх, ні в чужих. І з ними вони зібралися будувати "Україну для людей"?

Весь процес закабалення чиновників влучно охарактеризував Віктор Бобиренко, начальник управління з питань молоді та спорту Сумської ОДА. Звісно, колишній начальник, бо до ПР так і не вступив.  "Або ти в правильній партії – або ми тебе виштовхаємо в маргінали. А далі у кожного одна дорога – творити міф про "велику людину, яка створила сильну вертикаль влади”. Ну, прямо український Сталін. Чи Путін. Хоча розумні люди розуміють – навіть до Брєжнєва не дотягує.

Кожен робить свій вибір сам. Я нікого не засуджую і всіх розумію. Кожен сам вибирає – наскільки далеко можна зайти у співпраці з режимом, чесно роблячи свою справу.

Тим більше, коли здається, що вони прийшли надовго. Проте давайте згадаємо, що у вересні 1941 тисячолітній рейх теж прийшов до нас, і, здавалося, надовго...

І хтось просто вчив дітей, лікував хворих, а хтось пішов у поліцаї. З образи, з кар’єрних міркувань або просто, щоб годувати сім’ю.", - сказав В. Бобиренко, ідучи з посади.

Перший рік влади донецьких – це полігон для випробування бульдозера, що закатуватиме в асфальт незадоволених. Якщо після 31 жовтня їм вдасться закріпитися на місцях і вичистити рештки опозиції, що не злякалася і не продалася, то наступним кроком буде звичайний народ.

Складається враження, що там, на горі, міркують так: "Ми кинули українців на вклади Ощадбанку - і вони нас не повісили; ми накололи їх з приватизацією - і вони не образилися; ми неодноразово відбирали їхні гроші через інфляцію, гру з курсами, депозитами, лихварством під грабіжницькі відсотки - і вони все пробачили нам.

Ми топчемося по їхній національній гідності - і вони терплять. Ми підняли ціну на газ, а вони мовчать. Вони один раз зібралися в кількості достатній, щоб покарати нас - і жодна волосина не впала з нашої голови. Отже, скільки б ми не стригли вівцю, вона не кусатиметься як вовк, так  давайте ще й заборонимо їй бекати."

Справа в тім, що ні українці, ні ті, хто ними керують,  достеменно не усвідомлють  глибокого сенсу словосполучення "СЛУГА НАРОДУ".  Варто зазначити, що це не метафора. Дане словосполучення має розумітися дослівно. А коли вже слуга, то будь добрий – служи. Слуга за визначенням не може жити у царських хоромах. З милості царя – слугам дають кімнату для прислуги.

...Наші слуги розпоясалися не тому, що вони такі нехороші, а тому, що їхній господар  давно викинув батога.

 Андрій Рибалко