Неважливо, чи віриш ти в Бога.
Головне, щоб Бог вірив в тебе.
Бо коли Він зневіриться — ти помреш.

Хто більший: Бог, чи Україна? Питання насправді зовсім не риторичне. Кого б ти підтримав у бійці: православного негра чи мусульманина-українця? Чи любимо ми наших братів у Христі з Еритреї, які в цю мить ведуть війну за віру в буквальному розумінні цього слова? А якщо вони приїдуть до Києва й почнуть боротися за контроль над Володимирським ринком?

Питання складні не лише вибором між ближнім та земляком. Але й тим, що поняття "ближній”, "нація” не мають чіткого визначення. І очевидно, що будь-яке визначення буде неповним. Для кожного визначення нації існують суттєві винятки. Саме тому Христос відповідає притчею на питання "хто є ближнім”, а не дає якогось конкретного формулювання. Мабуть, це тому, що любов не терпить визначеності. А нація та ближній — це в першу чергу любов, а вже потім спільні гени та спільні ритуали.

Взаємовідношення націоналістичного і православного не є питанням поєднання двох, здавалося б, взаємонезалежних понять. Це питання актуальне і для християнства, і не менш актуальне для націоналізму, оскільки дедалі очевиднішою стає їхня нерозривність у сучасному контексті.

На користь того, що Бог більший за Україну, а релігійні почуття включають патріотичні, а не навпаки, свідчать і приклади "від супротивного”. Українське язичництво та московський РПЦизм. Ніхто всерйоз не вірить у те, що територію України створив Ярило з Дажбогом окремо від, скажімо, Молдови. Фішка саме в тому, що це "рідна віра”, національний ексклюзив. Те саме і з РПЦ, про яку справедливо кажуть, що вона спочатку Руська, потім — православна, і лише в останню чергу — Церква. Шкода, коли Православ'ю приписують риси кремлівського РПЦизма.

Бог не може бути національним, але нація може бути божественою. Бог не може бути обмеженим. Але країна вимагає кордонів.

Кажуть, євреї пишаються тим, що вони обраний народ. Хоча всі, хто читав Біблію, знають, що Бог обрав не народ, а Авраама, від якого і створив євреїв. Але хто сказав, що Богом обраний лише один народ. Навпаки, не існує необраних народів. Кожен народ і кожна людина обрана для якоїсь місії. Чи хоча б у якості тла. Існує особиста і національна місія, і саме ця місія дає сенс існуванню. Коли сенс пропадає, ті вмирають.

Євреї були потрібні як контекст для Христа. Вже апологетикою християнства займались грецькі філософи. Місія Америки — відібрати в мусульман нафту. Місія Москви (і її тягар одночасно) — Кремль, який, можливо, має дати світові якійсь жахливий урок... Усі проблеми з українською нацією як раз і полягають в неусвідомленості місії України. Чи може, краще, українського народу, бо як ми бачимо зі Старого Заповіту, Бог керує народами, а не країнами.

Місія України — це і є "національна ідея”. Ті національні якості, той менталітет, який весь час проявлявся в чомусь дуже дезорганізованому: козаччині, гайдамаччині, коліївщині, махновщині тощо, і те, що раніше нам увесь час заважало (де двоє українців — там троє гетьманів), наразі в епоху глобалізації набуває особливої цінності. Наш вихід! Наступна репліка в цій п'єсі за нами. Згадати б слова...

Андрій Ватолкін