Йшли селом, йшли селом партизани,
По землі українській, невільній землі.
І у кожного зброя була за плечами,
І у кожного смуток і біль на лиці
Ярослав Нудик

Останнім часом я побував в багатьох селах. Побачивши той жах, я вкотре переконався, що називаючи село "серцем України", гарант ставиться до нього швидше, як до іншого органу, розташованого далекого від серця.

Ми маємо вражаючу землю. Наші аграрії можуть годувати півсвіту, якщо їм надати відповідні умови. Або завоювати півсвіту. Селяни часто брали до рук зброю. Напередодні національно-визвольної війни Хмельницький мав за реєстром кілька тисяч козаків, проте їхня кількість несподівано виросла до стадвадцятитисячного війська. Рушійною силою махновщини теж були люди хліборобського походження. Годі нагадувати, хто формував бандерівщину.

Коли зброї не було, ставали з сокирами, вилами, лопатами та іншими знаряддями до оборони, зазвичай воюючи відчайдушно, без страху згинути во Славу  України. Село і справді може бути опорою нашої держави. Натомість там наявна глибока криза, оскільки басурманському начальству нашої влади вигідно, щоб їхні колонії (серед яких і Україна) жили бідними, знедоленими та голодними.

Вірю, що рано чи пізно хтось таки подасть заявку на проведення під стінами Недригайлівської райдержадміністрації мирного зібрання громадян з вилами.

Вдалого нам урожаю! 

Друг Буревій