Кажуть, що:

Україна, Росія і Білорусь – це "русский мир", бо наше історичне минуле з Росією єдине, а Київська Русь завжди була разом з Великою Росією. Навіть Нестор-літописець писав "откуда есть пошла земля русская", маючи на увазі землю російську.

Насправді:

Коли була Київська Русь, то не тільки на "Велику Росію", а навіть на князівство Московське ще й не сіялося.

У Новгородському літописі читаємо: "Літо 1149. Іде єпископ Ніфонт із Новгорода в Русь". А ось як на писано в Іпатіївському літописі: "Літо 1155. Юрій іде із Суздаля на Русь і прийде Києву"

То яка земля звалася Руссю? Наша, яка стала пізніше називатися Україною.

Кажуть, що :

Було Хрещення Русі, а не України. Московську церкву заснував рівноапостольний Володимир – Великий князь Київський і ця церква Московського патріархату є традиційно-канонічною.

Насправді:

Звичайно ж, не Україну хрестив рівноапостольний князь, бо його держава тоді називалася Київська Русь. Отож і хрестилася у 988 році саме Русь. Землі майбутньої Росії в це поняття не входили і були охрещені значно пізніше.

Жителі Ростово-Суздальського князівства ще на початку ХІІ ст. були язичниками, новгородські племена були охрещені лише в 1227 р., мордовські – лише в 50-60 рр. ХIV ст., а пермських зирян преп. Стефан Пермський почав навертати в Христову віру ще пізніше . Чудські племена ще у кінці ХIV ст. залишалися язичниками. В міру охрещення територій, на яких у майбутньому виникне Московське Царство, парафії та єпископії, що утворювалися на цих територіях, підпорядковувалися Київській митрополії.

Але так було лише до середини XV ст. У 1448 році  єпископи Московського Царства, очолюваного в той час Василем Васильовичем, названим Темним, розривають канонічну єдність із Київською митрополією, самочинно, без благословення Патріарха Царгородського висвячують собі окремого митрополита Іону. В 1470 році,  відлучені від церкви московські митрополити, припинили титулуватися митрополитами Київськими, і з того часу з'явилася окрема "конфесія", яку більше 100 років не визнавав православний світ. Як зауважує С. Чаплигін, гаслом Московської Церкви стають слова клятви єпископів Васілію ІІ Васільєвічу: "Яко прикаже князе веровати, тако и будем веровати".

Визнання Московської Церкви і дарування їй патріаршої гідності відбулося аж через 141 рік – у 1589 році, коли вщент пограбовані турками східні патріархи змушені були мало не щороку звертатися до московських царів по милостиню.  Їхати по милостиню східним патріархам, власне, не дуже було куди: Схід був мусульманським, Захід – католицьким. Із багатих держав залишилася лише Московська, в якій правили православні царі. Тому саме сюди і йшли східні патріархи просити грошей. А коли просиш милостиню, то й волю "дающего" маєш вдовольняти. У 1589 році Московська Церква вже мала свій патріархат. Музику, як мовиться, замовляє той, хто платить гроші.

Кажуть що: 

В Україні є канонічною лише церква Московського патріархату.

Насправді: Україна не є канонічною територією Російської православної церкви. Слід пригадати історію, яким чином  Київська метрополія була приєднана до Москви. У 1686 році царгородський патріарший престол зайняв щойно поставлений Патріарх Діонісій IV. В той час Москва відправляє посольство очолюване думним дяком Нікітою Алєксєєвим, яке має спонукати нового патріарха до відречення від Київської митрополії та передачу її Московському патріархату. Хитрий дяк іде спершу до великого візира Туреччини, аби той дав наказ патріарху задовольнити потребу московського посольства, а тоді несе Діонісію мзду:  "три сорока соболей и двести червонцев". Діонісій мзду взяв і наказ візира виконав, розіславши грамоти про передачу своєї дочірньої Київської Церкви під юрисдикцію Московського Патріархату. Уже наступного 1687 року Константинопольський патріарший собор засуджує оборудку з передачею Київської митрополії  Москві як акт "симонії", тобто хабарництва, а самого Діонісія позбавляє патріаршої гідності.

І сьогодні Константинопольський Патріархат вважає своєю канонічною територією територію Київської Митрополії у межах до 1686 р., тобто, щонайменше, Україну і Білорусь. Константинопольський Патріархат визнає канонічну територію Московського Патріархату (Російської Православної Церкви) лише в межах 1686 р., тобто до приєднання до нього Київської Митрополії, а також про те, що саме це приєднання було здійснене «без згоди і затвердження Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової». Константинопольський патріархат двічі своїм соборним рішенням засудив підпорядкування Московській церкві Київської митрополії як неканонічне. 

Коментарі, як кажуть, зайві.  Кожен в кого в грудях б'ється серце патріота, зрозуміє ціну байкам, які розказують московські батюшки, аби вкотре скористатися нашою вірою в чужих імперських інтересах.

Олег Колєсніков